З історії Слобідсько-Української козацької старшини

Григорий Донец (Захаржевский) автор Т.В. Кобзева.

З історії Слобідсько-Української козацької старшини

Харківщина – центр Слобідської України. Активне освоєння цієї території відбувалося в другній половині 17 ст. тут оселялися козаки та охочі, будували житло, обробляли землю.
Організовували свою діяльність. Таких населених пунктів, слобід і містечок, були десятки. Управління ними здійснювали полковники, яких призначав московський цар. На чолі Харківського полку протягом 23 років стояв Григорій Донець. Із його ім’ям пов’язане будівництво ліній укріплень, міст, успішна боротьба з татарами. За його полковництво Ізюмський слобідський полк був виділений з Харківського й м. Ізюм стало п’ятим полковим містом Слобідської України. Козаки цих двох полків під керівництвом Григорія Донця збудували так звану «Нову лінію» укріплень, яка перетинала всю Слобожанщину і відіграла надзвичайно важливу роль у боротьбі з татарами. Неодноразово полковник Донець отримував від московського уряду жалуванні грамоти, що було свідченням його високого авторитету. Відзначився Григорій Донець ще й тим, що значні кошти вкладав у розбудову церков та монастирів.
Харківський полковник Г. Донець за роки свого полковництва зробив великий внесок у розвиток цього регіону. Але знаємо ми про його діяльність дуже мало. Опубліковані матеріали про життя й діяльність Григорія Ерофійовича не систематизовані.
Аналіз актуальних досліджень. Перші дослідження життя та діяльності полковників Слобідської України з’явилися ще наприкінці ХІХ століття у роботах Е. Альбовського. На початку минулого століття найбільший внесок у дослідження цієї теми зробили Д.І. Багалій, потім В.Л. Маслійчук, С.В. Потрашков. Але серед робіт цих учених немає досліджень спеціально про діяльність полковника Григорія Донця.
Мета статті. На основі досліджень відомих істориків розкрити життя та діяльність полковника Харківського та Ізюмського полків – Григорія Ерофійовича Донця.

Харківський полковник Григорій Донець – відома в історії Слобожанщини особа. Він вважається засновником багатьох слобод і містечок на території свого полку. З його ім’ям пов’язане широке будівництво, укріплення міст, боротьба з татарами.
Григорій Єрофійович Донець – харківський полковник з 1668 по 1691 рік. Дата його народження невідома. Та й походження точно не встанвлене. Самі Донці виводять свою генеалогію зі старовинного польського роду Захаржевських. Правда, сам Григорій Єрофійович ніколи себе так не називав. А от гетьманська старшина називала його «Захар’яшевичем».
Вчені-історики, які займалися вивченням життя і діяльності роду донців, відкидають версію про належність їх до польського шляхетського роду Захаржевських, бо немає документів, які це підтверджують. Такої думки притримувався історик Е. Альбовський. Д. Багалій походження Донців прояснює так: «Родоначальник Донців був простий виборний козак Грицько Донець, котрий і прізвище своє отримав через те, що прийшов з Дону…» (3, с. 67)
Думаю, має право на існування і така точка зору: «Род Захаржевских принадлежит к гербу Долива. К этому старинному польскому гербу принадлежали также польские короли, очень многие знатные польские и литовские роды. Все мужчины рода Григория Ерофеевича Донца-Захаржевского были военными и вошли в историю, как защитники Слободской Украины и Харькова.» (10, с.10)
Козак з ім’ям та прізвищем Григорій донець вперше згадується серед полковників наказного гетьмана І. Беспалого в травні 1659 року, що воювали на боці Москви проти гетьмана І. Виговського. В 1660 році – це простий козак Харківського полку. В 1666 році – сотник Григорій Донець возив до Москви полонених на Тору татар, за що отримав гроші й сукна від царя (6, с. 51)
Полковником Г. Донець стає в 1668 році після смерті вірного московському уряду полковника Федора Ріпки. На раді в Харкові Григорія Єрофійовича одноголосно обрали полковником, бо знали як людину, що прославилася своїми подвигами (2, с. 59). Цього ж рогу Г. Донець їде до Москви, де з рук царя Олексія Михайловича отримує грамоту (9, с.15). Це була перша в історії Харківського полку царська жалувана грамота, видана на ім’я Григорія Донці Харківському полку. В Розряднім приказі було записано, що в Харкові полковником став Григорій Донець. Із універсала Донця дізнаємося, що він зробився полковником Харківським по указу царя за свою вірну службу московському цареві. Таким чином, Григорій Донець стає першим полковником, чиї повноваження були підтверджені царською жалованною грамотою. Його попередники (ім’я першого невідоме, Іван Сірко, Федір Ріпка) не мали таких грамот. Свою відданість московському уряду Г.Донець довів тим, що вже в 1670 році допомагав придушувати повстання С. Разіна, що розповсюдилось і на Харківський полк (6, с.51). Разінці поширили грамоту, в якій пропонували слобідським козакам союз. Але григорій Донець твердо стояв на позиції не вступати ні в які переговори з бунтарями.
З цього часу історія Харківського полку тісно пов’язана з полковницькою діяльністю династії Донців, першим з яких був Григорій Ерофійович. 23 роки – з 1668 по 1691 стояв він на чолі Харківського полку і зробив великий внесок у розвиток цієї частини Слобожанщини.
Історії мало відомо про діяльність перших полковників, але про Г. Донця з впевненістю можемо сказати, що він зробив багато для оборони краю та його заселення.
По території Слобожанщини проходили Муравський, Ізюмський та Кальміуський шляхи, по котрим татарські орди здійснювали спустошливі набіги. Такі набіги траплялися майже кожного року. Козаки під керівництвом Григорія Донця постійно відбивали татарські напади (1662 рік, 1673р, 1675р., 1676 р., 1679 р.), неодноразово переслідуючи їх загони. В 1672 році Г. Донець зі своїми козаками розбив татар під Мерефою «и взял в плен их предводителя». За це полковник Г. Донець отримав від царя грамоту. В 1679 році татари зруйнували Чугуїв. Але під стінами Харкова десятитисячна орда була переможена Григорієм Донцем. При цьому він визволив усіх полонених, відбив захоплену здобич та переслідував татарські загони аж до р. Берестової «2, с. 75-76)
У 1680 році татари здійснили найжорстокіший набіг на Слдобідську Україну. Господарства Григорія Донця також постраждало. Д. Багалій пише: « Сплюндрували татари в тому ж Харківському повітові деревню полковника Г. Донця і 8 хуторів взяли в неволю 4 челядників і 25 чоловік посполитих, захопили 1104 голів панської худоби (174 коней, 30 голів товару і 900 овець), унесли 30 вуликів бджіл, пограбували і спалили 11 дворів. У хуторах забрали усе збіжжя хуторян, захопили рогату худобу, попалили хати, будівля й хліб. Усього убили і повели в неволю 215 чоловік…» (3, с.49). На чолі полку вирушив Донець до Золочева, де й відбулися дві битви, у яких українці виявили не аби яку рішучість і хоробрість. Козакам вдалося розбити татарську орду і визволити невільників та повернути худобу.
У 1678 році Азовська орда (5 тисяч чоловік) палила та грабувала оселі Харківського та Ізюмського полків, але знову її розбив той же Донець. 1689 року татари знову намагалися здійснити набіг на Харківський полк. Але дійти їм вдалося лише до Водолаги, де й були вони розбиті козаками Г. Донця.
Григорій Єрофійович був не тільки досвідченим й хоробрим воїном, а ще й діяльним адміністратором. У часи його полковництва були значно укріплені міста Харківського полку, виникли нові фортеці: Золочів, Соколов, Новий Перекоп. Григорій Донець «осадив» м. Нововалковий (Таранівку) і Нову Водолагу. Такоє його вважають засновником сіл Рокитне, Борки, що розташувалися за декілька верст від Мерефи, слободи Великий Бурлук, на р. Бурлук (6, с.51-53). « У 1674 році у Харківському полку було 20 городів і слобід, і козаків полкової служби 5055 чоловік, а у 1677 році – 20 городів і 4 слободи, козаків полкової служби 7733 чоловік» (3,с.67).
Протягом 1679-1680рр. козаки Харківського та Ізюмського полків під керівництвом Григорія Донця збудували так звану «Нову лінію» укріплень. Ця лінія перетинала всю Слобожанщину, починаючи від Солоного (теперішній Слов’янськ), далі слідували Ізюм, Цареборисов (теперішній Червоний Оскол), Балаклія, Лиман, Зміїв, Соколове, Валки, Новий Перекоп, Ольшани, Золочів. По всій лінії йшов вал з ровом, на якому стояли фортеці та остроги. У Д. Багалія читаємо: «Біля усіх городів Нової лінії були збудовані кріпості, і сю тяжку роботу головним чином зробили козаки Харківського полку під проводом полковника Гр. Донця: великоросійських служилих людей там не було. Одного вала було зроблено 7575 саженів і засіки 8106 сажнів… Нова лінія здовжила стару і так званий «Перекопський вал», що простягся до верховин Коломака, до верховин Між» (3, с.59).
Побудова Нової лінії мала надзвичайно важливе значення в боротьбі з татарами. Царський уряд був дуже вдячний за її будівництво. В 1684 році полковник отримує другу жалованну грамоту з Москви. В ній підтверджувалися пільги, надані йому грамотою 1682 року й надавались інші. Григорій Єрофійович ставав повноправним хазяїном у своєму полку, не залежав ні від російських воєвод, ні від чиновників.
Полковник донець керував харківськими козаками при будівництві Ізюмської смуги, побудові фортець в Ізюмі, Савинську, Андрієвих Лозах, Остропіллі, Бишкині, Новому Маяцьку, Лимані, Кам’янці, Козацькій пристані тощо (6, с.52).
Заселення Ізюмського полку розпочав балаклійський полковник Яків Черніговець. А Г. Донець зі своїм старшим сином Костянтином продовжив цю справу. Я. Черніговець збудував невеличку кріпость Ізюм, а (новий великий город, але на правому березі Донця, де в його вливається Мокрий Ізюмець, був збудований Г. Донцем і внього був перенесений і невеличкий перший Ізюм. Місто булдо осаджено Донцем, котрий привів для роботи більше 1500 козаків Харківського полку, збудувалося дуже гарно, по плану і швидко. Зробилося полковим городом Ізюмського Слободського полка…» ( 3, с.34). У 1682 році в Ізюмі проживало лише 300 чоловік. Для того, щоб заселення проходило швидше, Донець сам вирішив поселитися в Ізюмі. Цього ж рогу Григорій Єрофійович отримав від Московського царя грамоту в котрій йому дозволялося жити в Іюмі і закликати туди… вільних українців на слободи із Харківського, Охтирського і сумського полків, будувати самим місто і вільно селитися там… без воєвод. Пахати пашню і володіти всякими угодами..» (3, с.34). У 1691 році на території Ізюмського полку проживали вже 9316 козаків (3, с.46). тоді були «осаджені» також Дворічна, Остропілля, Новий перекоп, Сеньків, Куп’янськ, Каменка – це були невеличкі, мало заселені (23-48 сімей) слободи. При гирлі Торця була збудована Григорієм Донцем Козацька пристань – невеличкий земляний городок.
Через деякий час Г. Донець знову переїжджає до Харкова, а син Костянтин залишається в ізюмі. Зроблено буле це, мабуть, для того, щоб прокласти стежку своєму старшому сину до самостійного управління в Ізюмі. Полковник Донець старів і хотів Ізюмське полковництво передати Костянтину, а Харківське молодшому сину – Федору. З цією метою Григорій Єрофійович вкотре вирушає до Москви, а в 1685 році виряджає туди й костянтина з проханням про виділення Ізюмського полку з Харківського та отримання грамоти на управління в ньому. Костянтин Донець отримав жалувану грамоту на полковництво, але разом із батьком, Григорієм Донцем. Ізюмський полк був виділений з Харківського, до нього приписано 13 міст та містечок з 2220 козаками (3, с.96). Таким чином місто Ізюм стало п’ятим полковим містом.
Полковник Григорій Донець все життя залишався вірним російському царю, завжди виступав проти антиросійських сил. Царський уряд віддячував полковника за вірність. За виразом Е. Альбовського Г. Донець «перебував у фаворі царського уряду», часто їздив до Москви, отримував пожалування і грамоти ( 1669, 1678, 1679, 1680, 1682, 1686 рр.) про довіру царського уряду до Г. Донця свідчить той факт, що в 1678 році уряд довірив йому з козаками перевезти на Дон гроші татарам на викуп відомого російського воєначальника В. Шереметьєва. Мав Донець високий російський чин стольника (вищий, ніж полковничий). «…В царствование Иоанна і Петра Алексеевича он был пожалован званием стольника, почему в универсалах и других бумагах именовался: «стольник и полковник» (2, С. 66). Єдине, в чому царський уряд відмовив Г. Донцеві – це в способі завести «смольчужноє дело», пояснюючи це загрозою вирубки лісів.
Донці користувалися великим авторитетом у Харківському та Ізюмському полках. До того ж , цей рід був найбагатшим на Слобожанщині. «Харківський полковник Г. Донець мав на річці Удах деревню з державським подвір’ям, хазяйством, челяддю – себто прислужниками і підданими; булла в нього ще слобідка Водолажка теж з українським населенням» (3, с.94) Йому належали землі по р. Уди, слободи Довжик і рогозянка (Золочівський р-н), землі довкола с. Бабаї, села: Березове, Коротич, Лідне, Жахор, Гиївка, Буди, Рокитне (Харківський р-н) , Стара й Нова Водолаги, Борки, Комарівка та ін. (6, с. 53). Він мав величезні отари овець, табуни коней. Активно займався промислами й підприємницькою діяльністю (млинарством. Селітроварінням, виробництвом дьогтю).
Як бачимо, Г. Донець був людиною багатою. Але, маючи велику владу, він не забув про примноження свого багатства. Траплялися випадки, коли полковник кривдивсвоїх полчан, забирав грунти в старшин і козаків, оформляючи це у вигляді купчих; утискував козаків. Здійснював він набіг на промисел вільшанського жителя Ф. Селітряника. Захопив млин у колишнього сотника К. Сатина. Та особливо відзначився Г. Донець утисками російських служилих людей, забираючи їх грунти у «свою вотчину». За 23 роки полковництва Донця на нього були написані дві скарги (3, с. 73). Мабуть, через це деякі дослідники вважають Григорія Єрофійовича людиною жорстокою та свавільною. «Это простой казак, энергичный, умный, хотя даже неграмотный…, несправедливый к своим подчиненным, хитрий и до крайности жадный к наживе» (9, с. 15-16).
Необхідно віддати належне полковнику Григорію Донцю в тому, що він не тільки нагромаджував багатство задля багатства, але й займався благодійною діяльністю. Значні кошти він витратив на розбудову Успенської Церкви в Харкові. Але найбільшою його заслугою стало заснування Курязького монастиря ( у 9 верстах від Харкова). На місці монастиря була колись пасіка Олексія Курязького серед густого лісу, що йшов тоді від Харкова до Куряжа. Г. Донець разом зі старшинами Харківського полку купив за 200 золотих цю землю. На монастирське господарство, крім землі, вони виділили 100 овець, волів, бджіл. Крім того, Донець одвів новому монастиреві ліс вверх по р. Куряжу, а вширину на одну версту і подарував свій власний грунт. У 1678 році Григорій Єрофійович передав Курязькому монастиреві займанщину двох мельників. Земельні вклади в монастир робив увесь рід Донців: Костянтин дав монастиреві 4 озера коло річки Чепеля, Федір – кілька гектар землі, у купі з братом Іваном – млин і землю по р. Уди, Ізюмський полковник Михайло Костянтинович Донець віддав Чепельську дачу з лісом і сінокосами (3, с.159).
Для «устройства» монастиря були викликані зі Святогорської обителі архімандрит Іоіль з братією – він і був першим настоятелем цього монастиря. Деякий час монастир існував на пожертвування, які робив Григорій Донець та його нащадки (2, с. 65).
Полковника Г. Донця тривожила думка про спадкове полковництво. І за своє життя він зробив усе можливе, щоб після його смерті полковником Харківського та Ізюмського полків залишилися його діти. Та й самі полчани підтримували рід Донців, бо, як писали вони в проханні до царя, полковник з чужого роду може їх знищити. Після смерті Григорія Єрофійовича його наступником у Харкові залишився син Федір, а в Ізюмі – Костянтин. Після смерті Федора Донця в 1705 році харківські полчани подали прохання, щоб у них було поставлено полковником зятя Григорія Донця, котрий у цей час був полковником ізюмським, — Федора Шидловського. Взагалі рід Донців дав Слобожанщині 5 полковників: 2 – Харківському полку. 2 – Ізюмському, 1 – Сумському (3, с.72).
Донцям дуже хотілося мати друковану книжечку про їх лицарські вчинки, й вони замовили для цієї справи Орновського. Саме він і склав похвальне слово Федору Донцеві-Захаржевському й усьому роду Донців. Але діти Григорія Донця не зробили для Слобожанщини так багато. Як їх батько.
У 1690 році Григорій Донець прийняв чернецтво з ім’ям Авдій у Куряжі. Помер він 18 липня 1691 року в слободі Водолага. Похований у Курязькому монастирі. Його образ яскраво подано в мало відомих художніх творах репресованих письменників М. Горбаня «Козак і воєвода» (1929р) і Г. Бабенка «Шляхом бурхливим» (1930р.) (6. С.54).

ВИСНОВКИ І ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬ.
Григорій Донець – визначна постать в історії Слобожанщини. Його життя та діяльність були спрямовані на розбудову цього краю та захист його від зовнішніх ворогів. Полковника Донця вважають засновником багатьох слобод і містечок. Під його керівництвом була збудована Нова лінія укріплень, яка захищала населення Слобідської України від нападів татар. За його полковництва був утворений Ізюмський полк. Діяльність Григорія Донця була високо оцінена московським урядом, від якого він отримав кілька жало ванних грамот. Полковник донець був людиною багатою. Значну частину своїх коштів він вкладав у розбудову церков. Він став засновником Курязького монастиря. Його образ яскраво відображений у художніх творах.
Подальші дослідження необхідно спрямувати на розкриття питання про походження роду Донців.
ЛІТЕРАТУРА
Альбовский Е. Валки, украинский город Московского государства. Харьков, 1993.
2. Альбовский Е. История Харьковского Слободского казачьего полка (1651-1765гг.) В кн. : Харьковский сборник// Литературно-научное приложение к «Харьковскому календарю на 1895 год» Харьков, 1895.
Багалей Д. История Слободской Украины. – Х.: Основа 1990.
Историко-Статистическое описание Харьковской епархии. Отделение 2 – М.,1857.
Историческая хронология Харьковской губернии. – Харьков. 1887.
Маслийчук В.Л. «Козацька старшина Харківського Слобідського полку» 1654-1706 рр. – Харків, 1999р.
Нариси військової історії України. Сумський слобідський козачий полк. 1659-1765 рр. / О.М. Корнієнко. – К.: Наш час, 2008.
Потрашков С.В. Харьковские полки: Три века истории. – Харьков «ОКО», 1998.
Потрашков С.В. Харьковские полки начало// Позиция. – 1991. – 1
Чернай О. Донец-Захаржевские // Панорама – 1995. — № 10
Т.В. Кобзева.